Чому я повернувся з Данії в Україну
Україна — сучасний Дикий Захід. Країна ризику і великих можливостей.
Отже, після чотирьох років життя в Данії ми з родиною повернулися в Україну. По суті, переїхали з однієї найбільшої країни Європи в іншу (з урахуванням Гренландії Данія обходить за площею всі європейські країни, а якщо її відкинути, це місце займає Україна).
Зрозуміло, наведені в цій статті причини повернення в Україну можуть бути абсолютно нерелевантними для вас, і це нормально, адже стимули у всіх різні.
Поясню на прикладі казки про пригоди Буратіно: спочатку наше життя схоже на пригоди головного героя — втекти з дому, заробити свої перші чотири сольдо і спробувати влаштувати революцію ляльок. Потім настає гедонізм — нас починають більше цікавити Мальвіни (дівчатка з синіми волоссям) та інші радощі життя. І вже до зрілості виникає резонне питання: а як доктор лялькових наук, синьйор Карабас-Барабас, підняв свій бізнес, як він управлявся зі своїм балаганом? (Ох, не дарма у нього батіг був!)
Загалом, інтереси у всіх різні. І те, що заводить одних, може викликати позіхання у інших, і навпаки. Я, як автор, постараюся розкрити тему для всіх трьох архетипів.
(Все, з дисклеймерами покінчили. Настав час офігенних історій)
Повернення
Після повернення в Україну потрібно було, перш за все, знайти роботу.
Перше, на що звертаєш увагу, — велика кількість російських компаній, які оперують у Львові. Я особисто відмовив трьом. Одна з них пропонувала $5000 (що набагато вище мого рейта), через що нам з дружиною довелося ще раз обговорити, скільки коштує патріотизм. Патріотизм переміг.
Друге, що здивувало, — наскільки академічно проходять співбесіди. Я був упевнений, що з моєю прокачаною англійською, софт-скілами та досвідом ведення війни в умовах стартапу я легко пройду на ту позицію, яку захочу. Виявилося, ні. Тебе все одно проганяють через суворі визначення.
Найбільше мене "накрило" під час співбесіди в SoftServe. Подавався на високу позицію на стику менеджменту і РНР-девелопменту, а відчував себе як на екзамені в університеті з основ мов програмування. "Чим відрізняється Software Design від Software Architecture? Як розшифровується абревіатура SOLID? Перерахуйте всі види поліморфізму?". Накрило мене тому, що я був СТО (Chief technology officer - НВ) в датському стартапі з трьома рівнями тестів і реалізованим Domain Driven Design. Я організовував команди девелоперів в обох країнах, наша компанія з десяти людей пару років була найбільшим клієнтом Google Denmark. Кожну букву слова "SOLID" ми використовували на практиці. Але розшифрування абревіатури і перераховувати види поліморфізму, серйозно? (Тим більше, що в РНР реалізований тільки один вид поліморфізму). Я не зрозумів приколу. #МенеНеВзяли
Сам переїзд пройшов безболісно. Речі я перевозив найнятим бусиком за маршрутом Данія — Німеччина — Польща — Україна. У кожній країні ми зупинялися випити кави. Вже на під'їздах до Польщі тобі перестають посміхатися — зате починаєш посміхатися ти.
Перші кілька місяців в Україні ти — дон Румата. Все в чотири рази дешевше. Якщо не влаштовує робоче місце в аутсорсинговій компанії, можеш заснувати свою. Легко знайомишся з новими людьми будь-якого рівня і додаєш в LinkedIn екс-прем'єр-міністра Данії (радника Порошенко).
Але потім ейфорія проходить. "Нас владно обступив хаос дрібниць, ціле море найелементарніших вимог здорового глузду, з яких кожне здатне було вщент розбити всю нашу ... науку" (Антон Макаренко). Не мені вам розповідати, що таке український побут. Тут ти розумієш, чому 30% українців живуть у Данії, Італії та Канаді, а інші 70% — у стресі.
Данія навіть у побутовому сенсі знаходиться в п'ятому технологічному укладі (тобто, "епоха комп'ютерів"), а Україна — у третьому ("епоха вугілля"). У Данії метро без водія, а у нас всі твої досягнення в туалеті поїзда виходять прямо на рейки. Захід бореться з раком і летить на Марс, а ми ще калюжі не здолали.
А не страшно?
"А не страшно повертатися в країну, де йде війна?" — найчастіше питання, яке нам задавали. Страшно. Коли з 2014 року сидиш винятково на новинній дієті, у картини світу сильно завалюється горизонт: зі Сходу летять загрози взяти Київ за три дні, Боїнги падають, Маріуполь трясе, в Мукачево "стріляють сигарети".
Але потім приїжджаєш на випробувальний для нас з Україною термін, дивишся на реальність, і розумієш справжні пропорції речей: гарячої фази війни немає, в містах спокійно. Багато людей, до чиєї думки я прислухаюся, спокійно працюють в Україні далі (той же творець DOU Максим Іщенко, наприклад). У незахопленому Києві проводять Євробачення.
Є і ще більш великомасштабні плюси нинішньої України.
Майдан показав, що у людей є воля і бажання змін. І хоча пробуксовка після Майдану сигналізує, що ми не знаємо, як цих змін домогтися самим і швидко, мільйон людей на вулицях Києва переконав: якщо ти хочеш йти на боса, зібрати бійців під свої знамена буде неважко. Люди почали ставити дуті авторитети під сумнів — перший крок на шляху від авторитаризму до мерітократії ("влади достойних").
Україну "не впустили" західні компанії і фінансові організації, у тому числі Джордж Сорос, який купив частку Ciklum. Повільно, але починає зростати економіка. Коли ми планували переїзд, а тоді на дворі був 2015-й, вже стояв великий "безвіз" (у який, втім, ніхто не вірив, і крутив нам біля скроні). З отриманням безвізу переваги данського громадянства зникають — Західна Європа стає великим Дальнім Закарпаттям.
Далі – Фейсбуки і Ютуби стали реальною соціальною зброєю. Вже встиг переконатися, настільки швидко при яскравому освітленні (в пресі) таргани розбігаються.
Ну і місто ми вибрали з низькою злочинністю — статистика показує, що в Західній Україні злочинність в 2-3 рази нижче, ніж у південно-східних регіонах столиці.
Тому вже не страшно. Ми повернулися, тому що Україна — це сучасний Дикий Захід. Країна ризику і великих можливостей.
Головна проблема нашої країни — не війна (яка колись закінчиться), а щось більш серйозне. (Інтрига!)
Що відразу впадає в очі після приїзду в професійному плані?
Якщо в XIX столітті у європейської інтелігенції було модно страждати французьким спліном, то нинішню українську IT-легенцію захопив сарказм. Сарказм, як цвіль, виникає там, де розумна людина не може нічого змінити — залишається тільки жовчно жартувати.
Що ж такого не можуть змінити українські програмісти?
Спілкуючись з колишніми колегами, які пішли в іншу компанію, я помітив, що вони найчастіше питають, як зарплата, як офіс, як завантаження. Тобто, розмови завжди про побут. Після Данії дивує те, що ніхто не говорить про customer development, ризики, продажі і відвідуваності. Досі чую жарти про боса і швидкісний Alt+tab (перемикання на "робочу" вкладку монітора) — це лакмусовий папірець відсутності мотивації у людей.
Загалом, мало хто возиться з самим продуктом — суцільне аутсорсингове мислення.
Вельми показова в цьому плані історія створення програми Skype:
Два скандинава народжують ідею.
Датський інвестор вкладає в неї гроші.
Програмну реалізацію замовляють у естонській компанії.
Естонська компанія аутсорсить розробку в Україні (Львів).
Ми — в самому кінці виробничого ланцюжка комп'ютерної ери. Ми не генеруємо бізнес-ідеї, не приймаємо ключових рішень — ми пишемо код. Український розробник це розуміє. Тому не важливо, наскільки ти хороший у технічному плані, якщо ти "весляр на галері", та підвищення по службі — нова "галерна личка". Метафора з галерою дуже поширена зараз в українському IT. Розробників, які мислять такими категоріями настільки багато, що вистачило на аудиторію цілого сайту ebanoe.it. Подумайте самі — проблема не в сайті з непристойною назвою, а в тому, чому він з'явився і став популярним. Адже не через соромітний лексикон?
Сарказм — це міазми тухлого потенціалу. Як у тій легенді, ми відмінно носимо цеглу і навіть вміємо будувати стіни, але не знаємо, як будувати храми. Люди, здатні розробляти ПЗ світового рівня, страждають від того, що не вміють самі визначити, яке ПЗ світу потрібно. Запам'ятаємо цю думку.
Майдан і події після нього показали, наскільки великий технічний борг у нашої країни. Куди не ткни — без брудного хака не обходиться. Україна — це держава, а держава — це система. Дуже велика система. Система, якій потрібен рефакторинг. І, як інженер, я відчуваю благоговіння перед настільки Великим Рефакторингом. Адже в словах "реформи" і "переформатування" набагато більше спільного, ніж перші три букви.
"Так як за це братися?" Ну, наприклад, в Міністерстві інфраструктури потрібні розумні IT-менеджери. Якщо є бажання, береш і подаєш свою кандидатуру на проект якого-небудь цифрового сервісу для українських портів — був би релевантний досвід і резюме українською. Таких можливостей — море.
"Та що ти можеш?" Ілля Кенігштейн продавив появу 3G в Україні: зібрали натовп під Кабміном, притягли телефонну будку як символ старої системи, символ потрапив у медіа — все вийшло.
Ти. Можеш. Бути. Прогресором.
І є проблема більш важлива, ніж війна на Донбасі: війна закінчиться, а ми так і залишимося в злиднях.
Чому наша країна злиденна? Тому що ми живемо в XIX столітті, в "епоху вугілля". Грубо кажучи, ми продаємо залізну руду, турки роблять з неї металопластикові вікна і продають нам. Схоже, більшість простих українців не усвідомлюють, що людина з лопатою не може в ХХІ столітті отримувати гідну оплату праці. Лопата привносить занадто мало доданої вартості, а автоматика — багато. От ми і живемо в країні з запахом поту, а Захід — це країни з запахом кави.
Ви не замислювалися, чому кава — італійська, а чай — англійський, якщо вони там не ростуть? Зерна кави і кам'яне вугілля — доля країн, що розвиваються, а Lavazza і Intel — розвинених.
Є думка, що "країни, що розвиваються — це країни, які не розвиваються". Ми вбогі, бо не розвиваємося.
Головна проблема України — у нас немає освіти
Ми вивчаємо англійську в школі і універі більше десятка років, але не знаємо її.
Вчителька тригонометрії скаржиться, що діти дістали питанням "Навіщо потрібна тригонометрія?". Вона не знає, що відповісти. А потім IT-компанії скаржаться на низький рівень математики у джуніорів.
В Європі вчаться бізнесу, проходять Customer Development і Business Model Canvas — кому саме ти продаєш, який їхній біль вирішуєш, якими каналами рухаються товари, гроші і зворотний зв'язок. Загалом, чистий здоровий сенс і відповідь на питання "Як вести бізнес?". А у нас вчать "різницю між ТОВ і ВАТ" і "форми оподаткування".
Будь-який технар знає, що таке IP-адреса, але навряд чи чув про warmed-up IP address. Тому що перше — технічний термін, а другий — бізнесовий (і впливає на те, скільки продажів ви отримаєте після масової розсилки своєї пропозиції).
Самурай без меча — це як самурай із мечем, тільки без меча. Тому що істинна зброя — це дух.
А багатий українець — це бідний українець, тільки з грошима. І справа не тільки в тому, що часи дефіциту для нас не пройшли безслідно, але і в тому, що справжнє багатство — це реалізований талант.
Нам потрібна освіта, щоб ми навчилися реалізовувати наші таланти. І я повернувся в Україну, щоб взятися саме за цю проблему.
Свої проекти
— Мій дорогий друже, хто вам дасть?
— Це не головне. Головне — хто мене зупинить? (Айн Ренд, "Атлант розправив плечі")
Так, я б хотів змінити національну систему освіти. Це здається складним, якщо думати про кількість шкіл, учнів та вчителів. Але якщо подумати про проблеми з філософської точки зору, все просто: у нас проблема не з вчителями (вони якраз дуже старанні) — у нас проблема з вмістом підручників. Ми роками вивчаємо умовні інтеграли і логарифми, але поняття не маємо, навіщо вони потрібні (якщо думаєте, що знаєте, спробуйте пояснити своїй дівчині, і ви усвідомлюєте ступінь свого нерозуміння).
У книзі "Мистецтво пояснювати" є розумна думка: "Людина, що розуміє навіщо, подужає навіть найскладніше як".
Нам потрібно не кількість років навчання збільшувати, а зробити так, щоб школяр, студент або IT-світчер міг отримати зрозумілу "шорстку" відповідь на питання "навіщо потрібні синуси".
І ми вже це робимо в проекті Zero to Hero. Ми знімаємо відеокурси, які може використовувати будь-який навчальний заклад. І середнім школам, і IT-академіям доводиться пояснювати двійкову систему, мову Python, основи баз даних і так далі. Навіщо це робити кожен раз заново? Що пропонуємо ми? Дайте студентам подивитися відеокурс як дидактичний матеріал (де йому пояснять навіщо і покажуть в зв'язок з іншими темами), а на заняттях займіться реальною практикою. Таким чином, кожен предмет потрібно буде зняти лише один раз, а користуватися будуть усі. Плюс замість "тут знаю, тут не знаю, тут рибу загортали" ми намагаємося формувати єдину картину світу: математика зав'язується на історію і бізнес, IT — на теорію ймовірностей і т. д. Курси упаковуються в спеціалізації, так що будь-яку професію можна розкласти на кілька дискретних навичок.
Зміна національної системи освіти здається нездійсненним завданням (в такому формулюванні). Але, насправді, це всього лише кілька десятків предметів, акуратно пояснених один раз і після цього масштабованих на всю країну. І у нас це вийде. Тому що дуже великий попит. Тобі не потрібно мати зв'язки в адміністрації президента — тобі потрібно дати те, що хочуть всі.
Я вам скажу більше: проблема адекватної освіти — це не тільки українська проблема. Це світова проблема. Тому такий проект, реалізований вдало, легко може стати міжнародним українським успіхом.
Взагалі в Україні зараз ідеальний момент щоб починати свої проекти. Девіз бізнесу: купуй дешево — продавай дорого. Україна проходить економічне дно, дешевше вже неможливо. Найбільша країна в Європі з декількома кліматичними зонами, з пострадянським сервісом в будь-якій галузі, за кількістю жителів більше Скандинавії, і жителі ці — дуже талановиті люди, готові працювати за десяту частину твоєї IT-зарплати. І ти логічно мислиш, знаєш мови, бачив світ, вмієш спілкуватися з іноземцями. У тебе немає необхідності запитувати дозвіл, ти знаєш, як дати сервіс. Можливо, без великого досвіду, але з серйозним потенціалом. Ти одноокий в країні сліпих — хоч ресторан відчиняй, хоч кальвадос жени, хоч кіно знімай.
Адже це і є ліки від сарказму: "Краще створювати роботу, ніж шукати її"(Марк Цукерберг).
Ну як, твій внутрішній синьйор Карабас-Барабас вже погладжує бороду з хитрим прищуром?
Загалом, хлопці, скажу так: East or West — home is best.
Автор: Олександр Скакунов
Фото: Peter Perry
